Святвечір

№25

Дата (новий стиль)24 грудня

За старим стилем6 січня

Що це за деньСвятий вечір перед Різдвом — найбільший родинний вечір року: «новий вогонь», дванадцять пісних страв, дідух на покутті, вечеря для всього роду.

Що робилиУдосвіта господиня добувала кременем «новий вогонь» і розпалювала ним піч дванадцятьма полінами (Воропай, т. 1, с. 48). Готували дванадцять пісних страв — узвар, горох, квасолю, капусту, рибу, вареники, голубці й кутю (Воропай, т. 1, с. 48). Господар вносив до хати сніп жита — «дідуха» — і ставив на покутті (Воропай, т. 1, с. 49). Для померлих родичів ставили на вікні кутю й узвар (Воропай, т. 1, с. 53). Діти носили вечерю дідові й бабі, хрещеним, дядькам і тіткам, а ті давали їм свою натомість (Воропай, т. 1, с. 55). Заможніші ґазди носили вечерю до бідніших і пов’язували це з пам’яттю про померлих (Гуцульщина й Покуття; Воропай, т. 1, с. 56). Волиняни напередодні Різдва мастили долівку й стелили під столом сіно, яке лежало там до Водохреща (Волинь; Скуратівський, «Місяцелік», с. 172). На Херсонщині діти носили вечерю хрещеним ще до святвечері, а не після неї (Херсонщина; Скуратівський, «Місяцелік», с. 173). Гуцулка, печучи обрядовий хліб крачун, одягала гуню й рукавицю, бо гола рука вважалася знаком бідності (Гуцульщина; Скуратівський, «Місяцелік», с. 173). На Закарпатті перед випіканням крачуна з пшеничного борошна газдиня виганяла всіх із хати й замикалася (Закарпаття; Скуратівський, «Місяцелік», с. 174). Гуцули перед вечерею обсипали оселю маком від відьом, а біля порога клали зубок часнику й сокиру від вовків (Гуцульщина; Скуратівський, «Місяцелік», с. 174).

Чого не робилиНе ночували поза домом — «цілий рік будеш блукати по світі» — і не сварилися (Воропай, т. 1, с. 49). Цілий день не снідали й не обідали; трохи поїсти дозволяли лише малим дітям (Воропай, т. 1, с. 49). Бити цього дня будь-яку тварину вважали великим гріхом: вірили, що опівночі худоба розповідає Богові, як їй ведеться (Воропай, т. 1, с. 51).

ПрикметиЗа тінню на стіні під час вечері вгадували врожай: на хліб, сіно чи садовину (Воропай, т. 1, с. 55).

ГосподарствоГосподар обходив худобу з хлібом, медом малював кожній тварині хрестик між очима й частував її вечерею (Воропай, т. 1, с. 51). Господар, що мав пасіку, ходив до бджіл і давав їм сити; господиня годувала птицю кутею (Воропай, т. 1, с. 52). На Слобожанщині з сіна, на якому стояла кутя, готували купіль для немовлят (Слобожанщина; Скуратівський, «Місяцелік», с. 172).

Наша справа: напої, заготівлі, погрібГотували дванадцять пісних страв — узвар, горох, квасолю, капусту, рибу, вареники, голубці й кутю (Воропай, т. 1, с. 48). Для померлих родичів ставили на вікні кутю й узвар (Воропай, т. 1, с. 53).

ДжерелаВоропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 1. Мюнхен: Українське видавництво, 1958. https://archive.org/details/znn_t1 · Скуратівський В. Т. Місяцелік. Український народний календар. Київ: Мистецтво, 1992. https://archive.org/details/misyatselik